Гуманітарний фронт Cosmolot: історії небайдужих людей з українського гемблінгу
Більш як пів року ми живемо в умовах повномасштабної війни. Пів року боїмося посміхатися і радіти, адже десь все ще працює артилерія, а десь скоро загудуть сирени. Проте всі намагаємось жити, допомагати своїм людям і підтримувати економіку країни. В спецпроєкті з українською гемблінговою компанією Cosmolot її співробітники поділилися своїми історіями: як переживали початок війни, як волонтерили, як працювали. Поліна, наприклад, упродовж місяця ночами допомагала в шпиталі, а Дмитро до мобілізації збирався одружитися.
Ці та інші історії читайте нижче.
Юлія, HR-директорка
Очолює HR-відділ із моменту заснування компанії. До цього працювала у великих українських та міжнародних компаніях. У сфері HR понад 15 років.
Компанія ще із січня розглядала різні варіанти розвитку подій. Ми говорили колегам про можливу релокацію, створили штаб-квартиру на заході України. Це були логічні превентивні дії, але ми не думали, що це дійсно знадобиться.
Мене війна застала в Києві. В перші ж дні мій чоловік пішов у ТрО, а ми з донькою виїхали за кордон. Наразі ми в Іспанії, але у вересні плануємо навідати рідних в Україні.
24 лютого показники сайту впали десь у п’ять разів, адже ми не маємо іноземного трафіку. З команди працювали тільки ті, хто мав можливість. Люди самі пропонували допомогу та брали на себе завдання колег. Ми за це їм неймовірно вдячні.
За два тижні компанія відновила операційні процеси. Рівно стільки часу нам знадобилося, щоб насамперед гарантувати безпеку команди, адже з початком війни це стало основним завданням Cosmolot. Було важливо, щоб кожен із співробітників знайшов безпечне місце для себе та родини. Для цього 24 лютого ми виплатили команді додатковий аванс.
Із початком війни ми не тільки нікого не звільнили, а й продовжуємо регулярно виплачувати повну зарплатню та найняли кількох нових співробітників. Для нас це можливість допомогти людям та посилити проєкт. Тільки в перший місяць ми заморозили додаткові бенефіти співробітникам, але повернули всі бонуси за першої ж нагоди.
Коли шоковий період минув, ми поновили комунікацію та адаптували її під воєнний час. На сайті з’явилися посилання на благодійні фонди та офіційні новини. Спочатку ми не знали, як говорити з нашими користувачами, але активність на сайті зростала – і ми почали отримувати позитивний фідбек. Виявилось, що для багатьох Cosmolot працював як антистрес: ігри допомагали перемкнути увагу та розслабитись хоча б на короткий час.
Хтось із команди долучився до збору гуманітарки, хтось доєднався до IT-армії: допомагав банити фейкові вкиди та лити трафік із правдивими новинами.
Окремо ми виділяємо ресурси під внутрішні ініціативи, коли співробітники волонтерять чи збирають допомогу знайомим бійцям. Так разом із командою ми зібрали 120 тис. гривень нашому колезі – він відшиває плитоноски, закуповує бронежилети й тактичне спорядження для воїнів ЗСУ, а також допомагає постраждалим родинам із дітьми у Київській області.
Хлопці з команди Customer Support передають на фронт бензопили й технічне комплектовання. Також ми підтримуємо декілька ТрО та батальйонів. І це лише поодинокі приклади внутрішнього волонтерства співробітників компанії.
Отримували запити й від наших клієнтів, які служать у ЗСУ. Просили рації, тепловізори, приціли, біноклі, спальники. За можливості закривали й такі речі.
Або ще були користувачі, у яких закінчувалась їжа чи медикаменти. В таких випадках ми шукали волонтерів у їх місті й просили про допомогу.
Війна змінила порядок цінностей. Передусім нам важливо допомагати. Коли хтось зі співробітників просить перекинути кілька сотень гривень на тепловізор для своїх знайомих, долучаються майже всі колеги.
Змінилося ставлення до роботи – команда чітко усвідомлює, що наша робота важлива, бо це податки, робочі місця.
Я точно бачу, що команда стала більш емпатичною всередині. Компанія також почала активніше проявляти турботу про співробітників: ми частіше говоримо з ними, дізнаємось, де вони, чи у безпеці, надаємо корисні посилання та курси для саморозвитку, розповідаємо про героїчних колег, а також більше говоримо про внутрішні справи. Ми стали відкритішими всередині, і це допомогло нам об'єднати людей.
Я думаю, саме зараз ми проживаємо час становлення колективу – кожен точно знає, що він частина COSMO-сім'ї.
З командою працюють чотири психологи. Кожен співробітник може анонімно звернутися до спеціаліста та отримати професійну допомогу.
Ми залучили їх у перші тижні війни, коли чимало співробітників не могли нормально налаштуватися на роботу через обстріли, тривоги, переїзди, паніку тощо. І перший час до них активно звертались. Для більшості колег було важливо просто розповісти свою історію, дізнатися, що він не один такий, або отримати підтримку.
Зараз ця послуга залишається, але такого сплеску, як було на початку військових дій, уже немає.
Деякі співробітники вже повертаються до київського офісу за своїм бажанням. Тому ми активно готуємось до переїзду у новий простір – комфортний та безпечний для роботи.
Поліна, співробітниця продуктової команди
Живе у Києві п'ять років, за цей час змінила дві роботи. Любить "Зоряні війни" та "Володаря перснів". Колекціонує настільні ігри, зокрема "Монополії". Займається йогою. Цікавиться археологією, кілька років тому навіть брала участь в експедиції до Єгипту.
Для мене війна почалась трохи пізніше, ніж для більшості людей. Якщо всі прокинулись о 4-5 ранку від звуків вибухів, то я прокинулась працювати. Взяла телефон, побачила багато повідомлень, навіть від людей, з якими не спілкувалася більш як рік, і зрозуміла, що щось сталося. Одночасно з цим на вулиці стало гучно. Так я усвідомила, що почалась війна.
Як і будь-якій нормальній людині у ХХІ сторіччі, мені складно уявити, що таке можливо. Що хтось просто зайде на територію твоєї країни, почне вбивати твоїх співвітчизників, руйнувати міста.
Навіть коли на кордоні вже стояли війська, я думала, що все обмежиться залякуванням, що ворог спробує добитися свого тиском. У мене був зібраний рюкзачок, але це була більше пересторога, ніж реальна підготовка до найгіршого.
З Києва я спочатку не виїздила. Майже одразу почала працювати і волонтерити. Я маю певний досвід в останньому – на минулій роботі очолювала напрям волонтерства. Потім почала самостійно долучатися – вже не як працівник компанії, а як людина.
На початку війни мені зателефонувала знайома, сказала, що дуже потрібна допомога у лікарні. Тоді була активна фаза конфлікту, багато поранених, а робочих рук не вистачало, бо чимало медпрацівників виїхали.
Був вечір, я зібралася і пішла. Думала, це ненадовго, але сталось інакше. Більш як місяць я ночами допомагала у шпиталі, а вдень працювала.
Допомагала там, де не вистачало рук: обробляла і перев’язувала рани, подавала хірургам на операції "крючки" (так вони називають свій інструмент), змішувала ліки, але також виконувала санітарну роботу.
Спати спочатку виходило мало: могла під ранок знайти вільне ліжко і кілька годин поспати чи передрімати десь у підвалі, коли згори щось активно гупало. Зрідка вдавалось поспати пів ночі чи навіть цілу ніч. Потім приходила додому, снідала, пила каву і бралася за роботу. З часом стало простіше: хворих стало менше, а медиків, навпаки, побільшало.
Найважчим було бачити очі поранених. Це страшно, тому що розумієш, що за цим стоїть, як це змінить життя людини.
Я небагато спілкувалася з людьми, яким ми допомагали. Але була одна молода дівчина, у якої дуже постраждало обличчя. Хірурги намагалися його врятувати, зробили все можливе, але повернути його не вдалося. Дівчина була дуже пригнічена. Я багато з нею говорила, витратила чимало сил, часу й енергії на те, щоб переконати її: нормальне життя можливе. Я їй не брехала, що обличчя – це неважливо. Але доводила, що і так можна прожити щасливо.
Зараз для мене найбільша радість, що у неї все добре, зокрема в особистому житті. Ми вже не спілкуємося так активно, але інколи вона мені пише з подякою. А тоді їй хотілося накласти на себе руки, і вона навіть намагалася це зробити.
Після досвіду у шпиталі я була дуже побита. І морально, і через відсутність якогось життя, сну. Вдень я працювала, вночі волонтерила. Я зіпсувала своє здоров'я, стосунки з деякими друзями, але це був мій персональний челендж – і я мала впоратись.
Спочатку мені нічого не було цікаво. Я часто ловила себе на тому, що сиджу і вже досить довго просто дивлюся в стіну. Тому перший час я буквально змушувала себе щось робити. Потім я виїхала до Болгарії, щоб змінити обстановку і повернути якусь жагу до життя.
Зараз я вважаю себе дуже щасливою людиною.
Коли у вас забирають щось таке, чого раніше ви навіть не помічали, як-от можливість кудись піти ввечері, сходити на виставку, коли хочеться, а не коли немає сирен, – починаєш це цінувати. Ну і просто усвідомлюєш цінність життя.
Наразі я повернулася до Києва, працюю.
Растіслав, Head of Brand
Саме так, через "а". Словак за паспортом, Растіслав понад 20 років живе в Україні, з 2001-го – в Києві. У 1989 році був одним із лідерів Оксамитової революції у колишній Чехословаччині, яка повалила соціалістичну владу в країні. В сучасній ситуації в Україні вбачає паралелі зі своїм минулим, але тодішню російську агресію називає трохи "лагіднішою", ніж зараз. Понад 30 років працює в сфері реклами й маркетингу. Працював у міжнародних рекламних агенціях як стратег: спочатку медійний, потім брендовий і комунікаційний. Очолював кілька рекламних агенцій в Україні. Від дня заснування компанії працює разом із Cosmolot.
Я з родиною живу в будинку на околиці Києва, у бік Вишгорода, тому звуки вибухів ми почули одними з перших. Прокинулись о 5 ранку, спакували речі й від'їхали на кілька десятків кілометрів від столиці. Кілька днів допомагали людям, волонтерили, але рідні хвилювались, тому за тиждень перебралися до Львова. Там я продовжив працювати на компанію і волонтерити.
Моя дружина народилася у Харкові, тому окремим завданням було вивезти звідти її батьків і сестру. Вони мають свою квартиру на Салтівці. Точніше, я сподіваюся, що ще мають. Це один із найнебезпечніших районів міста, який обстрілюють ледь не кожного дня. Більш як тиждень вони пробули там, і тільки після того ми змогли їх евакуювати. Всі разом ми виїхали до Словаччини. Наразі вони в Данії, а я з родиною живу на дві країни – місяць у Словаччині, місяць в Україні.
Поки наші конкуренти не знали, що робити, ми розпочали комунікацію. Але вона не була спрямована на конверсію. В умовах війни не дуже доречно закликати людей грати і обіцяти їм гарне життя.
Натомість ми проаналізували, що люди відчувають, коли дивляться телевізор чи читають новини, про що говорять між собою. Ми шукали так званий інсайт. І думали, як ми можемо допомогти українцям.
Ми не можемо прийти до кожного, дати грошей чи побудувати бомбосховище, хоча компанія матеріально теж допомагає. Але в нашій комунікації ми можемо емоційно підтримати українців. Тоді у нас народилася ідея про характер українського народу. Це знання стало основою нашої комунікації.
Першою була кампанія "Палімо вату разом". Ми створили інтерактивний портал, де користувачі прокачували віртуально солдата, щоб він "палив вату". Люди обирали, на яке військове обладнання піде донат, наприклад, 50 гривень на рацію, 300 гривень на ноутбук або 2000 гривень на коптер. Усі зібрані кошти йдуть Благодійному фонду "Повернись живим".
Для бренду це була дуже зухвала кампанія, але ми були впевнені, що люди її приймуть. Ми впевнені, що ледь не кожен українець, якби міг, узяв би сірники й спалив би всю "вату" в країні.
Комунікація "Рашистам пекло" – продовження цього ж наративу. Суспільна думка в Україні дещо демонізує сферу онлайн-казино. Подейкують, що для Cosmolot навіть існує окремий казан. Саме цю гіпотезу ми взяли за основу та спільно з Magai Production відзняли серію роликів про чорта, такого собі заклопотаного й хазяйновитого адміністратора пекла.
У першому відео головні обличчя російської пропаганди чекають своєї черги біля воріт пекла. Але рашистів аж так багато, що Cosmolot залюбки поступається своїм котлом на їхню користь.
Чорта, до речі, зіграв відомий український актор, але завдяки голлівудському гриму (так, його гримувала українська візажистка, яка працює для Голлівуду) його не впізнати.
Також у межах цієї кампанії ми створили інтерактивну благодійну платформу "Додай рашистам жару". Там можна донатити, розпалюючи вогнище під пекельним котлом рашистів. Усі кошти, як і у попередній кампанії, зараховуються у фонд "Повернись живим".
Чому саме цей фонд? Тому що ми співпрацюємо з ним уже давно. Вони швидко і чітко комунікують, гнучкі у роботі. Цікаво, що останню "довоєнну" пожертву ми відправили їм 23 лютого, а дійшли ці 500 тис. саме 24-го.
Наразі ми плануємо продовжувати нашу комунікацію. Багато про це розповісти поки не можу, але читачі можуть очікувати нових зухвалих кампаній уже цієї осені.
Діма, співробітник команди комунікацій
До війни встиг пожити багато де по Україні, але останні два роки провів у Києві, там і зустрів війну. Паралельно з роботою організовував вечірки та виступав як діджей. До війни планував одружитись, тепер дату довелося посунути. Мобілізувався у першій хвилі.
24 лютого у нас із нареченою почалось як у багатьох українців: ми прокинулись, прочитали новини і впевнились у тому, що саме бахкає за вікном.
Про всяк випадок зібрали речі і з ними пішли гуляти між двох сусідніх станцій метро, щоб у разі чого було куди сховатись. Ми ходили та обговорювали, що будемо робити далі.
Смішно згадувати, але в той перший день нам навіть вдалося замовити доставку їжі з "Пузатої хати".
Вирішили, що безпечніше буде виїхати з Києва до батьків нареченої на захід України. Нам пощастило взяти квитки на вечір того ж дня: ми постійно оновлювали сторінку й зрештою купили білети. Наступні пів дня ми провели в метро – чекали вечора, щоб поїхати на вокзал.
Мобілізувався я у першій хвилі, але ще десь 2,5-3 тижні до того встиг попрацювати. З колегами ми зробили ситуативний ребрендинг, адаптували комунікацію під воєнний час, переглянули підхід до контенту. А вже потім я призвався.
Для мене не стояло питання, хочу я служити чи не хочу. Скоріше, я думав про те, коли це краще зробити. І вирішив, що чим раніше, тим краще. Матиму більше часу на адаптацію і легше зможу потім реагувати на екстремальні обставини.
Рідні поставились до цього з розумінням – не скандалили та не намагались переконати у зворотному.
До речі, перший мій ранок в армії збігся з роком роботи в Cosmolot. Жартували з колегами, що не так планували святкувати.
Підтримую зв'язок із колегами. Вони від самого початку пропонували допомогу, запитували, чи потрібно купити якесь обладнання. Але конкретно наша частина забезпечена необхідним: вистачає і тактичних рукавиць, і берців, і рюкзаків.
Коли є змога, стежу за новинами компанії, тим, як вона допомагає.
Звісно, я відчув зміни в собі після 24 лютого і початку служби в армії. Став більш свідомим як громадянин, гостріше почав розуміти проблематику мовного питання, переоцінив речі, які здавалися важливими раніше, а тепер втратили свою актуальність.
А одружитися тепер плануємо у вересні. Рік тому я зробив пропозицію своїй дівчині, дату призначили на серпень, але через війну посунули її.
Олександр, Chief Legal Officer
З дитинства хотів бути корпоративним юристом. Має понад 10 років досвіду у цій сфері. В Cosmolot працює з 2020 року – саме з того часу, коли керівництво компанії вирішило першими в країні отримати ліцензію у сфері організації та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет, про що може довго і з захватом розповідати.
Перше, що ми зробили 24 лютого – евакуювалися з командою. Швидко зібрались, підвезли, кого треба було, і виїхали. Якийсь час я жив на заході країни і допомагав іншим переїхати. Іноді ми приймали по 8 людей переночувати. Зараз ми з командою вже в Києві.
Коли трохи оговтались, перевірили, чи заблоковано можливість людям з російськими документами заходити і реєструватися на сайті – хотілось максимально відхреститись від рашистів. Трафік у нас суто український, але все ж доступ росіянам і білорусам ми заблокували ще з першого дня оперування.
Перевірили всіх партнерів, щоб Росія від нас навіть через треті компанії нічого не отримувала. Спойлер – виявилося, що і не отримувала. Також у зв’язку з війною було введено обмеження на розрахунки за кордон, тому оперативно попросили всіх партнерів не розривати контракти і дати нам час отримати дозволи. Хтось поставився з розумінням і навіть донатив круглі суми на ЗСУ, а хтось назвав війну "ситуацією" і запропонував відновити співпрацю після її закінчення.
Словом, почали включатись в роботу з подвійною силою, тому що треба було зробити все і одразу. Також запустили лінію юридичної підтримки для працівників та їх близьких: консультували щодо оформлення різних документів для виїзду з та за кордон, втрачених документів, допомогали волонтерам створювати фонди тощо. Було дуже гидко бачити російську пропаганду, тому у вільний час активно допомагали нашій ІТ армії.
В Україні є кілька ліцензій у сфері грального бізнесу: на заняття гральною діяльністю – букмекерство, офлайн- та онлайн казино, зали гральних автоматів, онлайн-покер тощо.
Директор сказав, що ми першими маємо взяти ліцензію, бо "є перший, і є всі інші". І в лютому 2021 року ми це зробили – отримали першу в країні ліцензію у сфері організації та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет.
Саму ліцензію отримати нескладно: документи ми підготували за два тижні. А от налагоджувати процеси довше: треба налаштувати процедуру ідентифікації, зробити доступ лише з 21-річного віку, навчити персонал, вивчити і запровадити принципи відповідальної гри (нормативний документ, спрямований на попередження та мінімізацію негативних наслідків участі фізичної особи в азартній грі – прим.ред.) та інші процеси оперування.
Сама ліцензія видається на 5 років, але щорічно потрібно здійснювати ліцензійний платіж. Цього року ми заплатили в державний бюджет 23,4 млн грн, і це лише за ліцензію, не враховуючи податків.
Ще на початку лютого Cosmolot перерахував 500 тис. гривень на підтримку армії, і ще пів мільйона – після вторгнення. Зараз загальний бюджет допомоги від компанії становить понад 4,5 млн гривень.
Окрім того, Cosmolot закуповує обладнання для фронту: дрони, тепловізори, рації тощо. За це компанія отримала подяку від Міністерства оборони України та золоту пам’ятну відзнаку 74-го розвідувального батальйону.
На власних платформах Cosmolot креативно збирає кошти для фонду "Повернись живим". Цифри поки не афішують, але ми їх імовірно дізнаємось після перемоги.
Наразі компанія продовжує працювати й поповнювати держбюджет сплатою ліцензії та податків.